Театр на Подолі народився, коли  номінально не існував, а на сірому київському культурному небосхилі зародилося яскраве сузір`я, духовна спільнота людей, які напівсвідомо, емоційно протистояли насаджуваній фальші, намагалися вивільнити творчу енергію, не пов`язану з ідеологічними догмами суспільства. Це сталося 1978 року, коли відбувся гучний дебют у Київському театрі російської драми імені Л. Українки “Казки про Моніку” С. Шальтяніса, поставлену тоді ще просто юним режисером Віталієм Малаховим, який тріумфально вдерся на театральний Олімп, недвозначно заявивши про свої зазіхання в мистецтві.

Малахов у всіх своїх  постановках послідовно заперечував диктат соціуму і розробляв «плани втечі» з «полону звичайності». Надзвичайно експресивно, винахідливо і наполегливо робить він це в своїх кращих виставах: “Ніч чудес” В. Шекспіра (1980), “Софокл. Шекспір. Брехт” (1983), “Вертеп” В. Шевчука (1989), “Нас тепер двоє” за Ф. Г. Лоркою (1991), “Яго” за В. Шекспіром(1994).
Театральна естетика Малахова передбачає карнавальну стихію, та він ніколи не  був "естрадним".
У 1979 році, напередодні Олімпійських ігор державне начальство вирішує покращити культурний вигляд столиці. Було прийнято рішення створити чотири нових театри: Молодий театр, Театр поезії, театр на Лівому березі (який до того був при Укрконцерті) і Театр естради, де В. Малахов у свої 24 роки став першим головним режисером (до речі, наймолодшим у тодішньому CРСР). “В творчий колектив, серед якого були актори, танцівники, джаз-банд, вокалісти, взяли частину людей, з якими Малахов працює до сьогодні. Серед них: В. Кузнєцов, Т. Плашенко, А. Сергійко, О. Крижановський, І. Крикунов, К. Малахова, А. Пархоменко, В. Андрієнко. Тут починали свій творчий шлях А. Левіт, Л. Тебенькова, В. Іваненко, А. Кочнєв, В. Чигляєв, А. Дяченко, О. Цекало разом з колективом-ансамблем “Шляпа”. Не закінчивши 9 класу, до театру прийшов М. Джигурда, який, за словами Малахова, грав гномів і всіляких дивних людей. А також В. Білоножко, Н. Рожкова, М. Бітний-Шляхта, Т. Печенкіна, Г. Ткач, В. Ямненко, А. Середа. Звукорежисером був Д. Ганапольський. 
Перша вистава Малахова  -  “Я – Київ” (1980 р.) В. Коротича. “Тут була спроба змішати танці й спів на рівні створення конкретних художніх образів. “Малахов свідомо йшов на те, щоб освоювати різні форми театру,  постійно експериментувати. “Я - Київ” – цілковита данина захопленню експериментуванням: каскадери проносилися над глядачами на канатах, зовсім несподівано для стилістики вистави з`являлися балерини... Звідти бере початок малаховська універсальність”.
Ось що в перші роки існування Театру естради писав сам режисер: "Вважаю, що любов і переконаність театру в правоті свого світосприймання може й повинна передаватися комусь із публіки, якомусь ровесникові театру, тому, хто  пройде з театром усі етапи його становлення".
"Малахов завжди всерйоз дотримувався того, щоб світогляд театру відповідав світоглядові ровесників з публіки”. Він " ніколи не залежав від уривчастих подихів часу...". Його театр "уперто не приймав нав`язаних йому умов гри, не хотів "відповідати вивісці" і був тою чи іншою мірою дисидентським ”. "Театр зумів довести, що справжнє мистецтво за будь-яких режимів [...] уміє бути собою,  робить те, що належить  мистецтву, не перебуваючи на службі "потреб епохи". "Малахов і його театр зуміли бути відносно "аполітичними" в ті часи, коли такі речі не заохочувалися, завдяки чому [...] цей творчий колектив зміг бути у кращих своїх виставах досліджувачем не псевдоактуальних, а справді вічних проблем буття: Життя, Смерті, Любові, Честі, Дружби, Зради".
Часи перебудови позначилися лібералізацією усіх суспільних процесів. Набуває поширення загальносоюзна тенденція щодо створення госпрозрахункових підприємств, так званих театрів-студій. У цей доленосний час ціла когорта молодих режисерів-лідерів отримала свій шанс на творче самовизначення.
У 1987 році  в Києві створено театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим.
Новостворений театр фактично був давно сформованою командою творчих однодумців. До того ж мав „початковий капітал”: це вистави, серед яких “Трактирниця”, “Ніч чудес” та інші. Прийшов і перший комерційний успіх – довгостроковий договір з тюменською нафтодобувною компанією. Даючи концерти в різних регіонах Тюменського краю, театр заробив чимало грошей, тому зміг собі дозволити облаштування сцени та гідне фінансове становище.
З цього ж моменту театр Малахова стає „виїзним” – починається безпрецедентний етап низки закордонних гастролей. До театру “попливли” спонсори. Оскільки виїжджати за кордон у той час було дуже складно, а театр на Подолі мав такі можливості, спонсори укладали з ним угоди і гастролювали  разом зі своїми родинами. З 1987-го по 1994 рік театр можна було вважати мандрівним.
“Усі гастрольні турне театру на Подолі викликали визнання глядачів. Вистава за п`єсою Валерія Шевчука “Вертеп” на Першому всесвітньому фестивалі в Анкарі відзначена спеціальним призом. “Ніч чудес” в газеті “Обсервер” (Великобританія) порівняли з бездонним океаном під час шторму. Великий бард, на думку критика, ще ніколи не звучав так мелодійно та відверто чутливо. “Бенкет під час чуми” Пушкіна – хвилююча, ґрунтовна та високо музична вистава про постійне протиборство зі смертю – на тему, що має особливе значення для Києва після Чорнобильської трагедії, поставлена з такою ліричною щирістю, що робить її винятковим видовищем” (“Гардіан” 17 серпня 1993 р., Великобританія).
Акторам театру на Подолі аплодували у Львові, Луцьку, Полтаві, Ужгороді, Нижньому Новгороді, Севастополі, Ризі, Надимі. Драматичне мистецтво України репрезентоване трупою театру на Подолі в Америці, Греції, Єгипті, Великобританії, Польщі, Німеччині, Коста-Риці, Мексиці, Фінляндії, Туреччині. В колекції театру багато призів з різних фестивалів Європи, Північної та Південної Америки. Вже стали традиційними поїздки на знаменитий Единбурзький фестиваль, що має репутацію одного з найвизначніших та найбільш представницьких у світі фестивальних центрів. В 1991 році театр на Подолі везе на фестиваль у Великобританію “Бенкет під час чуми” за О. Пушкіним. “Ризикнувши у 1994 році привезти дві шекспірівські вистави до респектабельної, по-вікторіанськи стриманої Великобританії, - “Сон літньої ночі” та “Яго” за мотивами “Отелло”, - театр завоював популярність в очах преси та публіки. На зухвалий виклик українського акторського ансамблю відреагували практично всі найпопулярніші видання. “Таймс”, “Обсервер”, “Гардіан”, “Файненшіал таймс” опублікували відгуки своїх рецензентів, створюючи величезну рекламу та приваблюючи глядачів. Трупа театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі, де водночас показували вистави близько 900 труп.
“Магія та чутливість” – найчастіше вживані англійськими рецензентами визначення при спробі розв`язати таємницю впливу українських акторів, що підкорюють щирою безпосередністю і самобутнім торжеством чистої, площадної театральної гри, вмінням миттєво варіювати жанри, органічно поєднуючи фарсові та драматичні епізоди”.
“Людська натура швидко звикає до скандалів. Тим, що вчора, здавалось, не лізло ні в які ворота, сьогодні важко здивувати глядача, його на гачок не впіймаєш. Та українському театрові вдалося захопити глядача зненацька завдяки сміливій атаці на текст шекспірівського “Отелло”.
Як свідчить назва “Яго”, у виставі все навиворіт. Коли підійти системно до аналізу успіху української трупи в единбурзького глядача, то слід зазначити декілька моментів: це й доля, що призвела міського радника до Києва, який, відвідавши театр на Подолі, закохався в нього з першого погляду, й мужність безгрошової трупи, готової сміливо йти на кін та пускатися в найзухвалішу авантюру й перетворювати на сценічний майданчик старовинний вікторіанський басейн. Та незважаючи на використання водяної гладі в якості середземноморського пейзажу, як символу вразливості, радує те, що режисерові вдається уникнути моралізаторства та перетворити виставу із тривіальної трагедії, як зла людина нищить хорошу, в хвацьку дарвіністську драму про те, як сильний перемагає слабкого (“Скотланд он Сандей”, Великобританія)”.
Враховуючи високий професійний рівень колективу, його внесок у розвиток драматичного мистецтва України, 1994 року Головне управління культури Києва надало театрові на Подолі статус державного.
В репертуарі театру на Подолі понад 50 вистав. Творчий колектив театру та його художній керівник-директор Віталій Малахов стали лауреатами у 24 номінаціях "Київської пекторалі" - найпрестижнішої театральної премії України.
У 1998 році за виставу "В степах України" О. Корнійчука театр отримав "Київську пектораль" у чотирьох номінаціях: за кращу режисуру, за кращий акторський ансамбль, за  сценографію, за акторські роботи.
У 2003-2004 театральному сезоні вистава "Дядя Ваня" А. Чехова у постановці В. Малахова стала лауреатом "Київської пекторалі"  у п’яти номінаціях: за кращу режисуру, за кращий акторський дебют (О. Свірська), за кращу чоловічу роль (С. Бойко).
У 2006 році наказом Міністра культури творчому колективу надано статус академічного за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва.
У 2008 році художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі Віталій Малахов став лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка в галузі мистецтва.
До дня незалежності України 2008 року Президент нагородив Малахова званням "Народний артист України".
У 2009 році у театрі відбулося 11 прем`єрних постановок. Вистави "Мертві душі" та "Люксембурзький сад"  у постановці з.а. України Ігоря Славинського стали лауреатами "Київської пекторалі - 2009" за кращу режисуру, актриса театру Софія Письман - за роль Коробочки у виставі. Театральною премією ім. Амвросія Бучми нагороджено творчий колектив вистав "Мертві душі" та "Люксембурзький сад".
Прем`єра вистави за п`єсою культового шотландського драматурга Деса Діллона "Шість чорних свічок", поставлена н.а. України Віталієм Малаховим у 2010 році, пройшла з великим успіхом.
Ще однією прем`єрою, виставою "Льовушка" за оповіданням Анатолія Крима у постановці Ігоря Славинського, колектив театру завершив 23-й сезон.
У 2012 році колектив театру на Подолі повертається з міжнародного театрального фестивалю «Добрий театр», який проходив з 30 квітня по 7 травня в місті Енергодарі. Театр на Подолі вперше брав участь у "Доброму театрі" і на сценічному майданчику XI міжнародного театрально фестивалю представив дві кращі вистави «Минулого літа в Чулимске», за однойменною п'єсою О. Вампілова, режисера-постановника Віталія Малахова та «Льовушка», за п'єсою А.Крима, режисера-постановника Ігоря Славинського. 7 травня відбулося урочисте закриття фестивалю «Добрий театр» і були підведені підсумки. Почесне журі визначило переможців у наступних номінаціях: «Краща жіноча роль» - Вікторія Булітко (Валентина «Минулого літа в Чулимську»), «Краща чоловіча роль» - Ігор ВОЛКОВ (Шаманов «Минулого літа в Чулимську»). Крім того, цього року ввели дві номінації високого рівня: "Краща вистава " і "Срібний дзвіночок – добра вистава". Вистава «Льовушка» отримала найвищу нагороду і була визнана самою «Доброю виставою - 2012».
Завершає низку чудових постановок вистава «Лист Богу» в постановці Ігоря Славинського.
17 жовтня 2012 Київський академічний драматичний театр на Подолі повертає на сцену виставу, що давно полюбилася публіці «Дивакуватий Журден». А в перших числах грудня Ірина Грищенко випускає виставу «Очі дня». У центрі дії - дві жіночі долі: легендарної танцівниці, куртизанки і найзнаменитішої шпигунки Першої світової війни Мата Харі і її подруги, суперниці і зрадниці Ханни Віттіг. А вже 18 січня в театрі відбулася прем'єра вистави "Амнезія". В її основі - однойменна розповідь київської письменниці Олени Рог.
Лауреатом найпрестижнішої театральної премії «Київської пекторалі - 2012» у номінації «За краще виконання чоловічої ролі» стає Володимир Кузнєцов за роль Лемаріса у виставі «Лист Богу». Під завісу 26-го театрального сезону театр випускає ще дві яскраві прем'єри. Перша це вистава-концерт «Лебедине озеро. Сутінки». Вигадавши на перший погляд дуже святкове і легковажне видовище, режисер Віталій Малахов підготував для публіки кілька сюжетних і смислових пасток. Друга - "Пастка для самотнього чоловіка" за п'єсою французького письменника, актора і режисера Робера Тома режисера-постановника Ігоря Славинського.
У 2013 році театр бере участь у XVI Міжнародному фестивалі театрального мистецтва "Блукаючі зірки". А 30 травня в театрі на Подолі відбулася прем'єра. Вистава за однойменним оповіданням Л. Толстого «Що я бачив уві сні...» у постановці заслуженого артиста України Ігоря Славинського.
20-22 червня 2014 року на сцені театру відбулася прем'єра театрального буриме "Вернісаж на Андріївському" режисера-постановника, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Віталія Малахова.
"У театральному буриме «Вернісаж на Андріївському»ми намагаємося досліджувати нову і не зовсім звичайну для «солідного» академічного театру форму і метод спілкування з глядачем - форму популярного зараз «флеш-мобу». Тобто форму спілкування, ще більшого наближення глядача до актора, форму супер-камерного «інтимного» театру.
Теми для вистави черпалися, в першу чергу, з енергетичної аури улюбленого нами всіма Андріївського узвозу. І хоча в ньому трохи історії (дуже небагато), в «екскурсійному» сенсі цього слова, але сподіваємося, що факти, розказані акторами, відкриють глядачам, щось нове у вже добре відомому. Ми відібрали для вистави персонажів, які не виділяються оригінальністю і новизною, але сподіваємося, що Ви впізнаєте їх, якщо ви хоча б раз пройшли від «низу» Андріївського до його «верху» "(В. Малахов).
У листопада 2014 року відбулася прем'єра вистави «Ліс» у постановці Олександра Катуніна. А вже 25 квітня Віталій Малахов презентував київському глядачеві «Вічно живі» за п'єсою Віктора Розова.
Ігор Славинський закриває 28 театральний сезон виставою «Ревізія-Шмавізія». Саме ця вистава стає завершальним акордом трилогії оповідань Анатолія Крима «Оповідання про єврейське щастя».
Колектив театру бере участь у XVI Міжнародному фестивалі театрального мистецтва "Блукаючі зірки", у 27 грудневих театральних вечорах у Чернігові, а також фестивалі «В гостях у Гоголя» в Полтаві.
Неодноразово колектив театру проводив благодійні вечори «Театральні містерії Подолу: світ без обмежень», присвячені міжнародному дню «Білої тростини». На сцену разом з акторами піднімалися люди з обмеженими можливостями та порушеннями функцій зору.
Київський академічний драматичний театр на Подолі активно допомагає і бере участь в організації фестивалю «Я вірю! Я буду!". А також підтримує його учасників - відділення денного перебування з елементами соціальної адаптації молодих людей з особливими потребами Голосіївського району міста Києва.
У 2014 році колектив театру підтримує тимчасових переселенців із зони АТО. Неодноразово були організовані покази вистави «Лист Богу» і творчі зустрічі з акторами. Театр брав участь у благодійних вечорах на підтримку українських воїнів і аукціонах по збору грошей на лікування українських військових.



Нравится